zvijani-vitrom-1 - Страница 101

101

“Ні, добродію, нашого Форреста не обдуриш”,- весело повторювали атлантці, обговорюючи між собою цю новину.

Фортуна таки обернулась лицем до Конфедерації, і південці тріумфували. Щоправда, янкі під проводом Гранта з середини травня обложили Віксберг. Щоправда, дошкульної втрати зазнав Південь, коли Непоборного Джексона було смертельно поранено під Чанселорсвіллем. Щоправда, Джорджія втратила одного з найхоробріших і найта- лановитіших своїх синів в особі генерала Т. Р. Р. Кобба, що поліг біля Фредеріксберга. Але після таких поразок, як при Фредеріксберзі та Чанселорсвіллі, янкі однаково не зможуть довго протриматись. їм доведеться скласти зброю, і ця жорстока війна врешті скінчиться.

На початку липня дійшла чутка, невдовзі підтверджена депешами, що війська Лі вступили у Пенсільванію. Генерал Лі на ворожій території! Генерал Лі лаштується до битви! І це буде остання битва у війні!

Атланта була збуджена до нестями, всі раділи й жадали помсти. Тепер янкі знатимуть, що таке війна на своїй власній землі! Тепер вони спізнають, що таке витолочені родючі поля, розкрадена худоба, спалені оселі, що це означає, коли старих і молодих саджають до в’язниці, а жінок і дітей прирікають на голодну смерть!

Кожному було відомо, що накоїли янкі у Міссурі, Кен- туккі, Теннессі, Вірджинії. Навіть малі дітлахи, пройняті страхом і ненавистю, могли розповісти про ті жахи, які принесли з собою янкі у завойований край. В Атланті вже було повно біженців зі східної частини Теннессі, і місто почуло від самих потерпілих про страждання, яких вони зазнали. У тих суміжних з Північчю околицях прихильники Конфедерації були в меншості, і важка рука війни далася їм взнаки найдошкульнішим чином, бо сусід доносив на сусіда, а брат убивав брата. Ці біженці одностайно вимагали спалити всю Пенсільванію, і навіть найлагідніші старі дами говорили про це, не криючи мстивої втіхи.

Та коли почали надходити звістки про наказ генерала Лі, який суворо заборонив займати приватну власність пенсіль- ванців і оголосив, що мародерство каратиметься смертю, а військо оплачуватиме все реквізоване майно, репутація генерала не підупала тільки завдяки його величезному авторитетові. Не дозволяти хлопцям скористатися тим добром, від якого тріщать склади у цьому багатющому штаті? Що собі думає генерал Лі? І це коли наші солдати голодні, роззуті, обдерті й без коней?

Поспіхом написаний лист Дарсі Міда, якого одержав доктор Мід, був тільки першою безпосередньою інформацією, що потрапила до Атланти на початку липня,- його передавали з рук до рук, і обурення городян дедалі дужчало.

“Тату, чи не міг би ти дістати мені чобіт? Я вже два тижні ходжу босоніж і не маю надії роздобутись на взуття. Якби у мене не такий великий розмір, я б міг стягти чоботи з убитого янкі, як то роблять інші хлопці, але мені не трапився жоден янкі, щоб його чоботи були на мою ногу. Тільки як дістанеш, не шли поштою. Бо дорогою вкрадуть, і я й не дивуватимусь цьому. Краще посади Філа на поїзд, і нехай він привезе. Я скоро напишу вам, де ми будемо. Поки що я знаю тільки те, що ми йдемо маршем на північ. Тепер ми у Меріленді, і всі кажуть, що наша дорога - до Пенсільванії…

Я гадав, тату, що ми відплатимо янкі їхньою ж монетою, але генерал сказав “Ні”, хоч я особисто - хай би мене

й розстріляли - ладен втішитись тим, що пущу з димом котрийсь будинок янкі. Сьогодні, тату, ми проходили через таке величезне кукурудзяне поле, якого я ще й не бачив. У нас такої кукурудзи не вирощують. Правду кажучи, ми трохи попаслися на цій кукурудзі, бо були голодні, а як генерал не бачить, то йому не шкодить. Але нестигла кукурудза не вийшла нам на добре. В усіх хлопців і так пронос, а тут їх і зовсім розвезло. У поході навіть з пораненою ногою не гак тяжко, як з проносом. Таки спробуй дістати мені чоботи, тату. Я тепер капітан, а капітан мусить же бути в чоботях, хай навіть і без нової форми чи еполетів”.

Але найголовніше все-таки було те, що військо вступило у межі Пенсільванії. Ще одна перемога, і війні кінець, і тоді Дарсі Мід матиме стільки чобіт, скільки схоче, і хлопці помарширують додому, й усі знову стануть щасливі. Очі місіс Мід зайшли слізьми, коли вона уявила свого сина- воїна нарешті вдома, куди він вернеться назавжди.

Третього липня, однак, запала тиша на телеграфних дротах з півночі й тривала до наступного полудня, коли до штабу в Атланті почали надходити уривчасті й плутані звістки. У Пенсільванії біля містечка під назвою Геттіс- берг 1 сталася величезна битва, в якій взяло участь усе військо генерала Лі. Новини були непевні й надходили з запізненням, бо битва точилася на ворожій території і депеші спершу одержували в Меріленді, далі передавали до Річмонда і лише тоді до Атланти.

Напруження зростало, і місто почав оповивати страх. Ніщо так не гнітить, як незнання того, що діється насправді. Родини, які не знали, де воюють їхні сини, молили Бога, щоб вони НЄ| опинилися в Пенсільванії, а ті, чиї кревні були в одному полку з Дарсі Мідом, стискували зуби й заявляли, що це для них велика честь брати участь у вирішальній битві, яка завдасть янкі остаточної поразки.

У домі тітоньки Туп три жінки дивились одна на одну з неприхованою тривогою в очах. Ешлі служив у тому самому полку, що й Дарсі.

П’ятого числа прийшли лихі вістки, але не з півночі, а з заходу. Янкі захопили Віксберг після тривалої і жорстокої облоги, і тепер практично вся долина Міссісіпі від Сент-Луїса до Нового Орлеана опинилася в їхніх руках. Територія Конфедерації була розтята навпіл. Іншої пори ця прикра новина викликала б в Атланті паніку й лемент. Але тепер мало хто думав про Віксберг. На думці в кожного був генерал Лі і Пенсільванія, де тривали тяжкі бої. Втрата Віксберга - це ще не катастрофа, якщо Лі переможе на сході. Бо там Філадельфія, Нью-Йорк, Вашингтон. Якщо захопити ці міста, Північ буде паралізована, і це перекриє поразку на Міссісіпі.

101