zvijani-vitrom-1 - Страница 115

115

Думку місцевого громадянства підсумував одного тепло-* го травневого вечера доктор Мід на веранді у тітоньки Туп, заявивши, що Атланті нема чого боятися, бо військо генерала Джонстона у горах - це неприступний бастіон. Слухачі його,- що тихенько поколихувались у кріслах-гойдал- ках, дивлячись, як перші цього року світлячки немов чаром яким постають у присмерку,- думали про лікареву мову по-всякому, оскільки в кожного з них тяжів свій клопіт на серці. Місіс Мід, рука якої лежала на Філових плечах, сподівалася, що чоловік її має рацію. Вона ж розуміла: якщо війна наблизиться до їхніх околиць, Філ муситиме піти на фронт. Він уже мав шістнадцять років і був зарахований до внутрішньої гвардії. Фенні Елсінг - бліда й змізерніла після Геттісберга, не могла й досі, хоч минуло вже кілька місяців, прогнати від себе страшну картину, породжену збудженою уявою, як лейтенант Даллас Мак- люр помирає на тряскому возі, що його тягнуть під дощем воли під час довготривалого моторошного відступу до М філенду.

Капітанові Кері Ешберну знов дошкуляла ушкоджена рука і, крім того, йому прикро було усвідомлювати безуспішність свого залицяння до Скарлет. Справа ця загальмувалася, відколи прийшла звістка, що Ешлі Вілкс у полоні, хоч самому капітанові і невтямки було, який між цими двома явищами зв’язок. Скарлет же й Мелані зверталися думками до Ешлі мало не щохвилини, коли їх не позбавляли цієї можливості хатні клопоти або необхідність підтримувати розмову. Скарлет думала з гіркотою й зажурою: “Він, мабуть, уже мертвий, а то б якось сповістив про себе”. А Мелані, вкотре відганяючи напади страху, повторювала подумки: “Він не міг померти. Якби це сталося, я б знала, я б зразу відчула”. В затіненому кутку веранди сидів Рет Батлер, недбало схрестивши довгі ноги в добротних чоботях; вираз його смуглявого обличчя нічим не виказував, що у нього на думці. На колінах його вдоволено

посапував уві сні малий Вейд, затиснувши в ручці дочиста обгризену курячу кісточку. В ті вечори, коли приходив Рет, Скарлет дозволяла Вейдові пізніше вкладатися спати, бо при всій своїй сором’язливості хлопчик виразно прихилився душею до капітана Батлера, та й той, як це не дивно, полюбив малюка. Звичайно присутність Вейд а дратувала Скарлет, дле на колінах у Рета він поводив себе цілком пристойно. Що ж до тітоньки Туп, то всі її зусилля зводились до того, щоб притлумити надху: старий півень, якого вони спожили за вечерею, виявився добре-таки жилавим.

Вранці-бо тітонька Туй з жалем ухвалила зарізати цього патріарха, поки він сам не визівнув духа, бувши в літах і тузі за своїм давно вже з’їденим гаремом. День за днем він немощів у спорожнілому курнику, занадто пригнічений, щоб навіть кукурікати. Коли дядько Пітер скрутив йому шию, у тітоньки Туп раптом заговорило сумління: чи ж гоже розкошувати цією птицею у родинному колі, якщо так багато їхніх знайомих тижнями не куштують курячого м’яса? Отож вона висловила намір запросити на цю учту гостей. Мелані, вже на п’ятому місяці вагітності, кілька тижнів як не показувалась на люди, і тітоньчина ідея її мало не вжахнула. Але тітонька цим разом виявилась непоступливою. Було б егоїстично не поділитися півнем з приятелями, а якщо Мелані підтягне верхній обруч криноліну трохи вище, ніхто нічого й не зауважить, вона ж взагалі пласкогруда.

- Але, тітонько, я не хочу бачити ніяких гостей, коли Ешлі…

- Так це ж якби Ешлі був… якби його вже не було…- сказала тітонька Туп тремтячим голосом, бувши в глибині душі певна, що Ешлі таки помер.- А він же живий, так само, як і ти жива, і для тебе якраз добре побути трохи в товаристві. А я запрошу ще Фенні Елсінг. Місіс Елсінг просила мене якось розворушити її, витягти з дому.

- Але ж, тітонько, це надто жорстоко - змушувати її виходити на люди, коли бідний Даллас тільки недавно загинув…

- Ой Меллі, ти доведеш мене до сліз своїм упиранням. Я, здається, ще твоя тігка і розумію, що до чого. І я хочу покликати гостей.

Отож тітонька ТУп таки влаштувала вечірку, на яку в останню хвилину заявився несподіваний - та й не дуже бажаний - гість. Саме коли запах смаженини розійшовся по будинку, у двері постукав Рет Батлер, що повернувся зі своєї чергової таємничої поїздки: під пахвою у нього була велика коробка дорогих цукерок, а на устах злива двозначних компліментів на адресу тітоньки Туп. Звісно, тут вона вже ніяк не могла не запросити його, хоч і знала, якої думки про Батлера подружжя Мідів та як Фенні .Елсінг дивиться на всіх чоловіків не у військовій формі. На вулиці ні доктор Мід з дружиною, ні Елсінги навіть не озвалися б до нього, але в домі друзів вони, безперечно, муситимуть дотримуватись пристойності. Тим паче що Рет тепер більш ніж коли був під опікою Мелані. Коли ото він добув їй звістку про Ешлі, вона прилюдно заявила, що її домівка завжди відкрита для містера Батлера, хоч би що там інші говорили про нього.

Побачивши, що Рет Батлер поводиться якнайпорядніше, тітонька іуп трохи заспокоїлась. А він виявляв таке співчуття і повагу до Фенні, що та аж усміхнулася йому, і вечеря пройшла чудово. Це була королівська учта! Кері Ешберн приніс жменьку чаю, знайденого в капшуку одного полоненого-янкі, якого відправляли до Андерсонвілла, і кожен одержав свою чашку запахущого напою, що злегка відгонив тютюном. Всім припало по шматочку жилавого старого півня з належною кількістю кукурудзяного соусу, приправленого цибулею, по мисочці сушеного гороху й добрій порції рисової каші з підливою, дещо рідкуватою, правда, через нестачу борошна На десерт подали пиріг із солодкою картоплею, по тому коробку цукерок, яку приніс Рет; коли ж за склянкою вина з ожини він ще почастував джентльменів справжніми гаванськими сигарами, всі одностайно визнали, що це був Лукуллів бенкет.

115