zvijani-vitrom-1 - Страница 7

- Та відки ці білі голодранці наберуть на негрів грошей? У них же ніколи не бувало більше чотирьох негрів.

У Джімсовім голосі чулася щира зневага. Його власний соціальний статус був набагато вищий, оскільки Тарлтони володіли цілою сотнею рабів, тож, як і всі негри з великих плантацій, він дивився спогорда на дрібних фермерів, що мали тих негрів раз, два - та й нема.

- Яз тебе шкуру спущу за твій язик! - скипів Стюарт.- Не смій обзивати Бйбла Біндера “білим голодранцем”. Він собі хоч бідний, але не голодранець, і я не попущу нікому - чорнюкові чи й білому,- прозивати його всякими словами! Він найкращий чоловік на всю округу, інакше чого б його обирали на лейтенанта?

- Отож я й не розумію цього,- відказав Джімс, анітрохи не злякавшись гострого тону хазяїна.- Як на мене, їм би тра обирати офіцерів із заможних жентменів, а не з цих болотяних голодранців.

- Він тобі ніякий не голодранець! Що ти його рівняєш до таких, як Слеттері - ось вони справжні голодранці. Ейбл просто не багатій. Він невеликий фермер, а не плантатор, але коли хлопці вирішили обрати Ейбла на лейтенанта, не твоє чорняцьке діло обзивати йогої В Ескадроні знають що роблять.

Кавалерійський Ескадрон утворили три місяці тому - того самого дня, коли Джорджія відкололася від Сполучених Штатів, і відтоді ж добровольці почали марити війною. Найменування частина ще не мала ніякого, дарма що пропозицій не бракувало. Кожен мав щодо цього свою думку і не хотів нею поступатись, і точнісінько так само було й щодо кольору та крою уніформи. “Клейтонські Дикі Коти”, “Вогнеїдці”, “Гусари Північної Джорджії”, “Зуави”, “Південні Стрільці” (хоча кіннотників збиралися озброїти пістолетами, шаблями й мисливськими ножами, а не стрілецькими гвинтівками), “Клейтонські Драгуни”, “Громо- кровці”, “Меткі й Нещадні”,- всі ці назви мали своїх прибічників. Поки залагоджувано питання з назвою, називався загін просто Ескадроном, і хоч пізніш йому присвоїли досить пишний титул, первісне найменування його залишилося загальновживаним до самого кінця.

Офіцерів обирали самі добровольці, бо ніхто в усій окрузі не мав ніякого військового досвіду, за винятком кількох ветеранів мексиканської та семінольської воєн та й з членів Ескадрону жоден не був охочий скорятися наказам котрогось ветерана, коли той не викликав у нього особистої довіри й симпатії. Четверо Тарлтонів та троє Фонтейнів усім були до вподоби, але, як не шкода, обирати їх ніхто не хотів, знаючи, що Тарлтони легко впиваються і починають бешкетувати, а Фонтейни - взагалі запальні й нестримні вдачею. Ешлі Вілкса обрали капітаном, оскільки він був найвправніший вершник в окрузі і оскільки сподівалися, що його витримка зможе забезпечити сякий-такий лад у загоні. Рейфорда Калверта обрали старшим лейтенантом, бо всі його любили, а Ейбла Віндера, сина трапера з болотяної долини й власника невеликої ферми,- просто лейтенантом.

Ейбл, кремезний статурою й віком, старший за всіх інших в Ескадроні, був малописьменний, але тямущий, мав добре серце, а гречністю щодо жіноцтва міг не одному з чоловіків дати фору. Ескадрон не знав духу снобізму. Дуже вже в багатьох із добровольців батьки й діди доскочили багатства, почавши дрібними фермерами. Важило й те, що Ейбл був найкращим стрільцем в Ескадроні, не маючи в цьому собі рівних: він поціляв у око білці з відстані в сімдесят п’ять ярдів, та й ще добре знався на табірному житті - як розкласти багаття під дощем, вистежити звірину або знайти джерело. В Ескадроні вміли цінувати по заслугах, а що Ейбл усім прилюбився, його й зробили офіцером. Він прийняв виявлену йому честь цілком поважно й без усякої пихи - просто як щось належне. Але, на відміну від самих плантаторів, їхні дружини та раби не могли забути, що він не з багачів родом.

Спершу Ескадрон формувався виключно з синів плантаторських родин, це був джентльменський загін, куди кожен вступав з власним конем, своєю зброєю, формою, всіляким спорядженням і зі своїм служкою. Але в молодій окрузі Клейтон багатих плантаторів було малувато, і щоб укомплектувати повноцінну військову частину, довелося вербувати до неї також синів дрібних фермерів, лісових мисливців, траперів з болотяних околиць, бідняків і навіть зовсім уже злиденних білих, коли ті бодай чимось вирізнялися серед свогр стану.

Ці представники убогіших прошарків так само “ревно, як і їхні багатші сусіди, жадали зітнутися з янкі, коли вже почнеться війна,- але тут поставало делікатне питання про фінанси. Мало в кого з дрібних фермерів були конЬ У себе на фермі вони обходились мулами, та й тих мали не надміру - рідко коли більше чотирьох голів. Віддати своїх мулів на війну вони не могли, навіть якби перед Ескадро- ном постала така потреба, про що, звичайно, і не йшла мова. Щодо бідняків з білих, то ці вважали себе ще й як заможними, коли мали бодай одного мула. У лісовиків і болотників узагалі не водилося ні коней, ні мулів: вони жили тільки з того, що виростять на своїх клаптях землі та що вполюють, часто-густо задовольняючись простою міновою торгівлею; п’ятидоларова банкнота потрапляла їм до рук хіба раз на рік, і вони й думати не могли, щоб самим забезпечити себе кіньми та формою. Але у своїх злиднях вони були так само горді, як плантатори у своєму багатстві, і повік-віку не пристали б ні на яке доброчинство з боку заможних своїх сусідів. Отож, аби забезпечити Ескадрон усім необхідним і не зачепити при цьому нічийого самолюбства, батько Скарлет, Джон Вілкс, Бак Манро, Джім Тарлтон, Г’ю Калверт- та, власне, всі найбільші плантатори округи, за винятком Енгеса Макінтоша,- виклали гроші на коней і на спорядження для Ескадрону. Вийшло так, що кожний плантатор погодився опорядити власним коштом своїх синів та ще кількох сторонніх, але всю цю справу було залагоджено в такий спосіб, що незаможніші добровольці могли дістати обладунок і коней без будь-якого збитку для своєї гордості.