zvijani-vitrom-1 - Страница 70

Знехтувавши не раз повторювані напучення Мамки, що не можна спиратись на лікті, бо від цього вони зашкарубнуть і вкриються зморшками, Скарлет зухвало сперлася ліктями на прилавок і стала роздивлятися на гостей. Нехай собі шкарубнуть! Однаково їй уже ніколи не доведеться виставляти їх на видноту. Заздрим поглядом вона дивилася на вбрання, що пропливали повз неї: ось жовтава муарова сукня з гірляндами трояндових пуп’янків, ось рожева з атласу, на якій не менше вісімнадцяти оборок, облямованих вузенькими стяжками чорного оксамиту, ось ясно-голуба спідниця з десяти ярдів тафти і з цілим каскадом спінених мережив поверх неї, а тут ще иапівоголені груди, спокусливо прикріплені квіти над декольте… До сусіднього лотка підійшла попідруч зі своїм зуавом Мейбел Мерріве- зер в світло-зеленій тарлатановій сукні з таким широчезним криноліном, що стан її здавався тонким, як ниточка.

Сукня мала силу-силенну шлярок із кремових французьких мережив, доставлених до Чарлстона з останні^ проривом крізь блокаду, і Мейбел так хизувалася нею, немов це вона сама пробилася морем до порту, а не знаменитий капітан Батлер.

“Я мала б такий гарний вигляд у цій сукні! - думала Скарлет з гіркою заздрістю в серці.- У Мейбел же талія, як у корови. А до кольору моїх очей ця зелена барва якраз дуже пасує. І як це білявки наважуються носити такий колір? Шкіра у Мейбел зелена, мов торішній сир. І це ж подумати тільки: я вже ніколи не носитиму таких кольорів, навіть коли скину жалобу! І навіть якщо вдруге вийду заміж. Тоді хоч-не-хоч доведеться вдовольнитись “бридкими кольорами - темно-сірим, брунатним і бузковим”.

З хвилину вона розмірковувала, як усе в житті несправедливо. Який короткий випадає час на розваги, на гарні вбрання, на танці й кокетування! Всього лише кілька швидкоплинних років. А тоді ти виходиш заміж і вбираєшся вже в безбарвні сукні, і обростаєш дітьми, стан у тебе роздається, і на танцях сидиш у кутку з іншими статечними матронами, і потанцювати маєш право хіба з власним чоловіком або з яким старшим добродієм, що раз у раз наступає тобі на ногу. А якщо спробуєш повестися якось інакше, ці матрони візьмуть тебе на зуби, й репутація твоя зійде нанівець, і пляма впаде на всю родину. Це ж дике марнотратство - такий куций твій дівочий вік, і ти весь його гаєш на те, щоб навчитись бути привабливою й чарувати юнаків, а потім лише рік чи два послуговуєшся цим знанням у житті! Згадуючи те, чого її навчали Еллен і Мамка, вона визнавала, що їхні настанови були добре виважені, бо завжди приводили до бажаних наслідків. Існували певні усталені правила гри, і якщо їх дотримуватись, неодмінно доможешся успіху.

У товаристві літніх паній треба бути лагідною, наївною і по змозі недалекою, оскільки літні панії ревниві до дівчат і зіркі, мов кішки: досить одного необачного слова чи погляду, як вони так і вчепляться пазурями. У товаристві літніх добродіїв дівчина має бути загониста, грайлива і навіть у міру кокетлива, аби влестити марнославству старих дурнів. їм здається, ніби вони тоді молодшають і стають такими собі джигунами, що можуть ущипнути тебе за щічку й назвати пустункою. При цьому ти маєш, звісно, відразу зашарітися, інакше вони й ще почнуть щипати - їм це приємність, а комусь осорома, бо потім скажуть про тебе своїм синам, що ти надто легковажна.

У колі молодих дівчат і недавно одружених жінок належить бути солодкою як мед і цілуватися з ними при кожній нагоді, хоч би й десять разів на день. І треба обіймати їх за стан і терпіти, коли вони роблять те саме з тобою, навіть якщо тобі це, може, й гидко. І безоглядно розхвалювати їхні сукні та дітей, підпускати невинні жарти на адресу їхніх кавалерів, підсипати компліменти їхнім чоловікам і, знічено посміхаючись, запевняти, що у тебе нема й дрібки тих чарів, якими наділено їх самих. А понад усе - хай би про що йшлося, ніколи не слід казати того, що думаєш, бо ж і вони ніколи цього не кажуть.

Щодо чиїхось чоловіків, то боронь Боже їх займати, дарма що вони, може, не знати як привабливі,- навіть коли вони вчорашні твої залицяльники. Якщо ти бодай трохи виявиш уваги до такого молодика, його жінка тут-таки оголосить тебе спокусницею, і твоє добре ім’я розвіється, як і надія на заміжжя.

Але з неодруженими юнаками - о, це зовсім інша річі До когось із них можна зоддалік тихенько засміятися, а як він кинеться розпитувати, чого ти смієшся, замість відповіді ще дужчим залитися сміхом, щоб йому більше кортіло допитатися, в чому причина. І при цьому ти так грайливо поглядаєш, що він побачить у твоїх очах обіцянку неабияких насолод і шукатиме нагоди побути з тобою на самоті. А коли урве таку хвилинку, то, звичайно, спробує тебе поцілувати, на що ти маєш дуже-дуже образитись або й обуритись. Тоді він мусить вибачитися за свою зухвалість, і ти врешті даруєш йому прощення, але з такою звабливою усмішкою, що він неодмінно спробує цмокнути тебе ще раз. Деколи - тільки не дуже часто - ти дозволяєш йому поцілунок. (Цього Еллен і Мамка її не навчали, вона вже сама визначила дійовість такого засобу). Далі заходишся плачем - мовляв, ти не розумієш, що на тебе найшло, і що ти втратиш повагу в його очах. Після цього він кидається витирати твої сльози і завершується це, як правило, тим, що він на доказ своєї незмірної поваги пропонує тобі руку й серце. Ну, і крім того можна… Та скільки тих певних способів, як приманити хлопця, і вона всі їх знає: побіжний погляд скоса, напівусмішка з-поза віяла, погойдування стегнами, щоб кринолін похитувався, як дзвін, сміх, лестощі, ніжна прихильність… Безліч цих

прийомів, і всі вони невідпорні. Ось тільки на Біллі вони не подіяли.