zvijani-vitrom-1 - Страница 75

- О моя дорогенька! - прошепотіла Меллі, стискуючи їй руку; очі її світилися любов’ю і гордістю.- Моя мужня, мужня дівчинка! Стривайте, будь ласка, лейтенанте Пікар! У мене теж є дещо для вас.

Меллі взялася стягувати з пальця обручку, якої вона - Скарлет була певна - ні разу не знімала від дня весілля. Хто-хто, а Скарлет знала, яка дорога їй ця пам’ятна прикраса. Насилу стягнувши обручку, Меллі на хвильку стисла її у своїй маленькій долоні. А потім легенько поклала поверх інших оздоб у козубі. Вони обидві дивились, як зуав підходив до гурту старших жінок у кутку,- Скарлет задиристо, а Мелані з такою тугою в очах, що це ще дужче вражало, ніж сльози. І ні один, ні другий погляд не пройшов повз увагу чоловіка, який стояв поряд.

- Якби тобі не стало на це духу, то мені й поготів,- сказала Меллі, обіймаючи Скарлет і ніжно притискаючи до себе. На мить Скарлет захотілося струснути її з себе й закричати щосили: “А Боже, та відчепись ти!” - чисто як Джералд, коли бував роздратований,- але вона вчасно перехопила Батлерів погляд і лише силувано посміхнулась. Її дратувало, що Меллі вічно така недогадлива - хоча було б куди гірше, якби вона здогадувалася про справжні думки Скарлет.

- Який шляхетний жест! - тихо зауважив капітан Батлер.- Такі жертви підносять на дусі наших мужніх воїнів у сірих уніформах.

Скарлет ледве стримала себе, щоб не відповісти йому гострим словом. Хоч би що він казав - в усьому чулося глузування. Вона ненавиділа його всією душею, цього чоловіка, що стояв, спираючись на їхній прилавок. І водночас було щось у ньому збудливе, якась жива, енергійна й магнетична сила. На виклик в його чорних очах у ній збурювалася вся її ірландськість. І вона вирішила, що таки присадить його. Він і^ає ту перевагу, що знає її таємницю, і це іритувало Скарлет, тож їй конче треба було знайти спосіб, як узяти над ним гору. Вона вгамувала в собі порив висловити йому в очі все, що про нього думає. Цукор більше приманює мух, ніж оцет, як не раз казала Мамка. Отож і вона його цим візьме: він і незчується, як опиниться під її п’ятою і вже не матиме над нею ніякої влади.

- Щиро дякую,- з усмішкою відповіла Скарлет, ніби не вловивши глузливого його тону.- Комплімент від такої прославленої людини, як капітан Батлер, неабичого вартий.

Він відкинув назад голову й невимушено засміявся - ба ні, зареготав, як злостиво подумала Скарлет, знов уся паленіючи.

- Чому ви не скажете того, що насправді думаєте? - поцікавився він трохи притишеним голосом, щоб його чутно було тільки їй серед загального гамору й побрязку збираних пожертв.- Чом ви не скажете, що я підлий поганець і зовсім не джентльмен, чому не накажете мені забратися геть, поки ви не гукнули когось із цих бравих хлопців у сірих уніформах, щоб викликав мене на герць?

На язиці в неї вже крутилася ущиплива відповідь, але, героїчним зусиллям узявши себе в руки, вона сказала:

-> Ну що ви, капітане Батлер! Як ви можете! Наче всі ми не знаємо, якої слави зажили ви своєю хоробрістю, своєю… своєю…

- Ви розчаровуєте мене,- озвався він.

- Розчаровую?

- Атож. .Під час нашої першої, такої знаменної зустрічі, я собі подумав: нарешті я спіткав дівчину не тільки гарну, а й мужню. Але тепер я бачу, що ви тільки гарна.

- Ви хочете сказати, що я боягузка? - Вона як стій наїжачилась.

- Саме так. Вам бракує мужності сказати те, що ви насправді думаєте. Коли я вперше побачив вас, то подумав: оце дівчина одна на мільйон. Вона не схожа на тих маленьких дурочок, які беруть на віру все, що їм мамки натуркали у вуха, і дотримуються цих настанов навіть собі на шкоду. І приховують свої почуття, й бажання, й маленькі трагедії під поволокою гарних слів. Я подумав: міс ОТара - особа рідкісного характеру. Вона знає, чого хоче, і не боїться ані відверто сказати про це, ані… пошпурити вазу.

- Коли так, то я вам скажу все, що думаю,- кинула вона, вже не стримуючись.- Якби ви були хоч трохи виховані, то нізащо не підійшли б до мене й не завели розмови. Ви мали б розуміти, що я не хочу й бачити вас! Але ж ви не джентльмен. Ви просто мерзенне, брутальне створіння! Вам здається, що як ваші гидкі суденця прориваються крізь блокаду янкі, то ви маєте право приходити сюди й насміхатися з чоловіків, які засвідчили свою мужність у боях, і з жінок, які ладні пожертвувати все заради Справи Півдня…

- Годі вже, годі,- попросив він її, осміхаючись.- Почали ви дуже добре і сказали те, що думаєте, але не переводьте балачку на Справу Півдня. Я вже повні вуха маю цих слів, та, мабуть, і ви теж…

- Як у вас…- запально почала вона знову, але тут-таки й урвала мову, люта на себе, що мало не потрапила у підставлену їй пастку.

- Я стояв на порозі й придивлявся до вас ще до того, як ви мене помітили,- сказав він.- І придивлявся й до інших дівчат. В усіх них обличчя на один копил. А ось у вас - воно інакше. Все, про що ви думаєте, легко прочитати у вас на обличчі. Вам байдуже до того, що ви тут робите, і я ладен закластися, що ваші думки далекі й від Справи Півдня, і від шпиталю. З вашого обличчя ясно видно, що ви хочете танцювати й розважатись, от тільки не маєте такої змоги. І вас це казить. Хіба ж не правда, га?

- Наша розмова вичерпалась, капітане Батлер,- промовила якомога холодніш Скарлет, силкуючись говорити з сякою-такою гідністю.- Хоч ви й пишаєтесь тим, що так самовіддано долаєте блокаду, це ще не дає вам права ображати жінок.

- “Самовіддано”! Та ви смієтеся, чи що? Прошу, приділіть мені ще хвилинку вашого неоціненного часу, поки я для вас не канув у забуття. Я не хотів би, щоб така чарівна патріотка, як ви, мала хибне уявлення про мій внесок у справу Конфедерації.