zvijani-vitrom-1 - Страница 97

тис я об заклад. Не мине й двох місяців, як ви скинете цього капелюшка з вуаллю й надінете натомість якийсь витвір останньої паризької моди.

- Ну ні, як собі хочете, а цього вже не буде,- заявила Скарлет, ображена його натяком на Чарлза. Рет, що саме збирався в дорогу до Вілмінгтона, маючи намір звідти знову вирушити до Європи, розпрощався з нею, зберігаючи усміх на обличчі.

І ось через кілька тижнів одного літнього ранку він заявився до них з кольоровою коробкою для головних уборів у руці і, коли переконався, що Скарлет сама, розкрив її. Там у сповитку з тонкого паперу лежав капелюшок, побачивши який, Скарлет скрикнула: “Ну й краса ж!” - і вхопила його в руки. Вона так давно не тримала в руках - та й не бачила - нових уборів, що він видався їй найгарнішим у світі. Капелюшок був з темно-зеленої тафти, підбитий блідо-зеленим муаром, і мав таку саму блідо- зелену, завширшки в долоню, стрічку, що зав’язувалася на шиї. А зверху цей модний виріб оздоблювало зелене страусове пір’я.

- Ану-но приміряйте,- усміхаючись, сказав Рет.

Скарлет метнулася через кімнату до дзеркала, наділа

капелюшка, відгортаючи з вух волосся, щоб було видно сережки, і зав’язала його під підборіддям.

- І який у мене вигляд? - запитала вона, роблячи перед Ретом пірует і закидаючи голову, від чого колихнулися пір’їни на капелюшку. Але ще й не прочитавши підтвердження в його очах, вона знала, що вигляд у неї був премилий. І справді, лице її було невимовно звабливе, а очі на зеленавому тлі капелюшка іскрилися темним смарагдом.

- Ох Рете, чий же це капелюшок? Я куплю його. Я за нього віддам усе до цента.

- Він ваш,- сказав Рет.- Кому ж більше личить ця зелена барва? І чи не здається вам, що я непогано запам’ятав колір ваших очей?

- Невже ви направду дістали його саме для мене?

- Звичайно, ось можете й самі прочитати на коробці: “Rue de la Paix”12, якщо це щось вам прояснює.

їй це нічогісінько не прояснювало, вона просто стояла й усміхалася до власного відображення у дзеркалі. В цю хвилину для неї нічого не існувало, крім того факту, що вона виглядає страх як чарівно в цьому прегарному капелюшку - першому, який їй випало одягти за два останні роки. Вона в ньому такий фурор може справити! І враз її усмішка погасла.

- Вам він не подобається?

- О ні, він чудовий, але… Мені неприємно й подумати, щоб покрити крепом цю милу зелень і пофарбувати пір’я на чорне.

Вмить він уже був біля неї і блискавично розв’язав стрічку. Ще за хвильку капелюшок знов опинився у коробці.

- Що ви робите? Ви ж сказали, що він мій.

- Але я не для того його привіз, щоб ви перетворили його на жалобний убір. Я знайду іншу зеленооку красуню, яка оцінить мій смак.

- Ні, ви цього не зробите! Я помру, якщо він мені не дістанеться! Ради Бога, Рете, не будьте бридкий! Віддайте капелюшка мені.

- Щоб він став таким самим .страховидлом, як і решта ваших капелюшків? Ні.

Вона вчепилася в коробку. Дозволити, щоб ця чарівна річ, яка так молодила її й додавала свіжих чарів, припала комусь іншому? Та нізащо в світі! На мить вона подумала, як вжахнуться Туп і Мелані, подумала про Еллен, що та скаже, і всю її морозом обсипало. Але марнолюбство перемогло.

- Я не перероблятиму його! Я обіцяю. Віддайте ж бо мені.

Він повернув їй коробку з ледь глузливою посмішкою на устах і став дивитись, як вона знов одягає капелюшка і чепуриться.

- А скільки він коштує? - раптом спитала Скарлет, спохмурнівши.- У мене зараз тільки п’ятдесят доларів, але наступного місяця…

- На конфедератські гроші це буде близько двох тисяч доларів,- відповів Рет, і широкий осміх з’явився у нього на обличчі, коли він побачив її розпачливу міну.

- Боже милий!.. Але, може, якщо я зараз дам вам п’ятдесят доларів, а тоді, як одержу…

- Мені не треба ніяких грошей за нього,- сказав він.- Це подарунок.

Скарлет, розгубившись, аж рота розтулила. Межа, поза якою немислимо було брати будь-які подарунки від чужих чоловіків, окреслювалася цілком чітко.

“Тільки цукерки й квіти, дорогенька,- не раз казала їй Елл єн,- та ще, може, книжку віршів, альбом чи флакончик туалетної води - оце й усе, що порядна дівчина може прийняти у подарунок від джентльмена. І жодного, жодного коштовного дарунку, навіть від нареченого. Ніяких оздоб або речей особистого вжитку, навіть рукавичок або хустинок. Якщо почнеш приймати такі подарунки, чоловіки зрозуміють, що ти не дама, і спробують дозволити собі якусь вільність”.

“Боже милий! - думала Скарлет, дивлячись то на себе в дзеркало, то на непроникне Ретове обличчя.- В мене язик не повернеться сказати йому, що я не можу прийняти такого подарунка. Таж капелюшок як лялечка! Нехай уже… нехай уже він дозволить собі якусь вільність,- коли вона невелика, звичайно”. Охоплена жахом від цієї думки, вона враз спаленіла.

- Я… я дам вам п’ятдесят доларів…

- Якщо ви це зробите, я викину їх у сміття. Або краще замовлю месу за спасіння вашої душі. Гадаю, кілька мес вашій душі не завадило б.

Вона мимохіть засміялася, і відбиття в дзеркалі її усміхненого обличчя під зеленими крисами капелюшка вирішило справу.

- Чого ви хочете домогтись від мене?

- Спокусити вас гарними дарунками, щоб ваші дівчачі ідеали геть розвіялися і ви стали повністю мені підвладні,- сказав він.- “Можеш прийняти в подарунок від джентльмена тільки цукерки й квіти, моя люба”,- передражнив він наставницький тон, і вона не стрималася від сміху.

- Ви такий хитрий пройда, Рете Батлер,- ви ж чудово знаєте, що капелюшок занадто гарний, щоб я могла від нього відмовитись.

Очі його дивились на неї насмішкувато, але й захоплено перед її вродою.